Блаженні чисті серцем: про яку чистоту говорить нам Ісус?

Що значить «чисті серцем»?

Чисте серце тихе, смиренне, нелукаве, просте, довірливе, небрехливе, непідозріле, незлобливе, добре, безкорисне, не­заздрісне, непрелюбодійне.

Не можна плутати поняття «чистосердечно» та «чистота серця».

Чистосердечність — це щедрість, за якою людина щиро каже про те, що в неї на душі, а коли щось добре робить, то не на показ, а з доброго наміру. Але це лише нижчий ступінь чистоти серця.

Повної ж чистоти серця людина досягає постійним зусил­лям над собою у виконанні Божих заповідей та щирою мо­литвою. Постійними думками про Бога та про все божес­твенне вона проганяє з серця свого все гріховне — і думки, і бажання, і тілесні пристрасті, бо все те від божественного ги­не, як темрява від світла. А головне — це постійне покаяння й причастя пречистих тайн.

Тоді серце людини правдиво стає «храмом Духа Святого» (1 Кор. 6, 19), бо в ньому оселяється Бог, як сказано через пророка: «Вселюся в них і буду ходити в них» (2 Кор. 6, 16).

Так і Христос каже: «Хто любить Мене і додержується слів Моїх, того й Отець Мій полюбить, і Ми прийдемо до нього, й оселю закладемо в нього (в серці створимо — прим. О. К.)» (Ів. 14, 23).

«Ось Я стою коло дверей (серця — прим. О. К.) і стукаю. Хто почує голос Мій і відчинить двері, Я ввійду до нього і буду вечеряти з ним, а він зі Мною (буду в серці його — прим. О. К.)» (Об. З, 20).

Тоді серце такої людини наповниться тихою святою ра­дістю і безмежною любов’ю до Бога і всього Божого. Молит­ва стає для неї мовби диханням, вона повторює ім’я Бога без­перестанно, як каже пророк Давид: «Які солодкі слова Твої в устах моїх! Вони солодші за мед на язиці моїм» (Пс. 118, 103).

Не складно зрозуміти, що буде виливати з себе таке серце. За свідченням праведних, тоді для людини молитва стає великою радістю, бо вона немовби поринає в Богові та ніби сама стає часткою божественного. Серце наповнює якийсь невимовно радісний світ, лагідність і любов до всіх. Хочеться всіх обійняти та кожному зробити щось добре, по­ділитися тією святою небесною солодкістю. Які то величні прекрасні переживання.

Виникає запитання, чи є серед землян чисті серцем? У Новому Завіті в царстві благодаті, звичайно, є чисті серцем люди, відомі Господу, як сказано: «Господь знає тих, хто Його» (2 Тим. 2, 19), які інколи з’являються людям, які — святі угодники Божі, ще за життя прославлені Богом дарами прозорливості й чудес, і всі незлобливі та смиренні серцем. Якщо Господь ублажає чистих серцем, то, без сумніву, такі дійсно є; але людей з чистим серцем є дуже і дуже мало, як рідко трапляється у природі чисте золото або коштовні камені. Мало їх тепер, а ще менше їх було в Старому Завіті, коли ізраїльтяни жили під законом, а не під благодаттю, і коли більшість з них була ідолопоклонниками. Усі люди зачинаються і народжуються в беззаконнях; тільки благодать Божа знімає ці беззаконня і робить деяких достой­них обранцями своїми, очищуючії їхні серця і душі. «Ось доторкнусь Я до твоїх уст, і відійде беззаконня твоє, і гріх твій буде викуплений» (Іс. б, 7), — сказав вогненний сера­фим до Ісаїї, вибраного в пророки, і доторкнувся розпаленим вугіллям до вуст його, — і відійшло через цей доторк безза­коння і гріх чоловіка Божого. «Хто чистого може вивести з нечистого? – крикнув Йов багатостраждальний і продовжу­вав: — Ані один!» (Йов. 14, 4).

Звідки ця визначальна гріховна нечистота в людях, якщо вони створені за образом і подобою Божою, а Бог пречистий і пресвятий? Від диявола, якого часто в Писанні називають духом нечистим, а в церковних молитвах, особливо при зак­линанні злого духа, — духом чужим, скверним та огидним. Він-то, цей нечистий дух, став після свого відходу від Госпо­да скверним умістилищем усякої нечистоти гріха, осквернив спочатку своїм нечистим духом серця перших людей і глибоко заразив нечистотою гріха всю істоту їхню, душу й тіло, передає цю нечистоту, як порчу, у спадщину всьому їхньому потомству, аж до нас, і буде оскверняти, особливо необережних і невіруючих, до кінця віку, як сказав святий ангел святому апостолу Іоанну: «Час-бо близький! Неправ­дивий — нехай чинить неправду ще, і поганий — нехай ще споганюється. А праведний — нехай ще чинить правду, а свя­тий — нехай ще освячується! Ото незабаром приходжу і зі Мною заплата Моя, щоб кожному віддати згідно з ділами його» (Об. 22, 10-12).

Чисті серцем Бога побачать

Чисті серцем Бога побачать не очима тіла, очима просвіче­ного серця. «Я бачу Господа перед собою завжди, — каже пророк Давид, – бо Він праворуч мене» (Пс. 16, 8).

Чисте від гріховності серце також здатне бачити (відчува­ти) Бога, як чисте око спостерігає й бачить світло.

Серце — це духовне око, яким ми споглядаємо невидиме для наших чутливих очей і неосяжне для розуму. Наскільки серце чисте, настільки воно здатне до духовного споглядан­ня. Так, якщо ми маємо очі, які бачать різні предмети на землі, та маємо вуха, які розрізняють звуки; так само є вуха серця та очі душі, щоб бачити Бога. Але, споглядаючи чис­тим серцем Бога, тепер вони сподобляться побачити Його, як Він є в житті вічному. Святий апостол Іоани Богослов пише так: «Улюблені! Ми тепер діти Божі; але ще не відкрилося, що ми будемо, знаймо тільки, що коли відкриється, будемо подібні до Нього, тому що побачимо Його, як Він є. І кож­ний, хто має надію на Нього, очищує себе через те, що Він чистий» (1 Ів. З, 2-3).

Отже, нагорода така, якої ми тепер собі уявити не може­мо, і блаженство вище нашого розуміння.

Розповіді про святих, які зберігали своє серце в чистоті

1. Найвищий і недосяжний для людини зразок чистоти серця показує Боголюдина Ісус Христос. Апостол Петро го­ворить про Нього, що «Він не вчинив гріха, і не знайшлось в устах Його підступу» (1 Петр. 2, 22). Ісус Христос — єди­ний приклад на землі досконалої чистоти серця. Приклад цей повністю недосяжний ні для кого. Навіть святі подвиж­ники й угодники Божі не досягли досконалої чистоти серця.

2. Між усіма людьми на землі одна пренепорочна і пречиста Матір Божа більше всіх наблизилась до істинної досконалої чистоти серця. Вона — найбільша покровителька дів і незайманих, помічниця душ чистих.

3. Іоанн Хреститель, дивний пустельник і проповідник покаяння, строгий цнотливець, великий борець і мученик за правду, є зразком чистоти серця.

4. Усі святі подвижники благочестя прагнули досягти чистоти серця і по мірі сил своїх і можливостей досягали її. Так, про преподобного Силуана розповідали, що він ніколи не допускав у серці своєму помислів, які б прогнівили Бога.

5. Розповідають також про преподобного Ісидора, який протягом 40  років своїх подвигів, відчуваючи гріховні помисли, ніколи не віддавався ні різним побажанням, ані гніву.

6. Преподобний Ісаак Сирін наводить нам приклад чисто­ти серця преподобного Снсоя, який відмовився від мирських бажань і помислів і став як доросле дитя. Преподобний Си­сой навіть запитував учня свого: «Я чи не я?» Але, будучи для світу немовлям, для Бога він був досконалий душею.

Як рідко і як важко досягають сердечної чистоти святі подвижники свідчать слова преподобного Пімена, який ска­зав: «Багато з отців наших були сильні в подвигах; але силь­ніших за чистотою помислів — один або два».

7. Свята мучениця Іустина також може бути прикладом чистоти серця. В Антіохії був ворожбит Кипріон. Один юнак попросив його, щоб він приворожив йому Іустину, прекрас­ну християнку, яку він хотів взяти собі за дружину, а вона й дивитись на нього не бажала. Кипріон посилав до неї декіль­ка разів дияволів, які були в нього на службі, щоб вони якось розворушили у ній любов до юнака, але вони підходили до її житла, а в середину не змогли пройти, і, повертаючись, розповідали, що звідти, зсередини, їх відбиває світлом, вони навіть подивитись на неї не змогли.

Це найкращий приклад того, якою світлою буває душа, коли вона християнська, чиста в совісті своїй і Господу вір­на. При чистій совісті страх Божий наповнює душу і збері­гає її недоторканою. Тоді Господь, який всюди є, все вико­нує, відвідує душу ту, і вона вся стає світлою і сяє, як зірка.

Засоби для досягнення чистоти серця

У нас є вірні засоби, за допомогою яких можна очистити себе і своє серце від усякої гріховної погані. Які ж це засоби?

1. Це благоговійне прикликання імені Господа Ісуса Хрис-та. «Іменем Моїм демонів будуть виганяти» (Мр. 16, 17), — сказав Сам Спаситель. Іменем Ісуса Христа виганяються з серця мисленні демони, гріховні помисли, злі наміри. Тому й свята церква примушує нас безперестанно звертатись до Спасителя: «Ісусе, очисти наш розум від помислів суєтних; Ісусе, збережи наше серце від похоті лукавої».

Багато спостережень свідчать, що коли ми часто звертає­мось із вірою та благоговінням до імені Ісуса Христа в так званій «молитві Ісусовій», можна не тільки вигнати з серця християнина всі нечисті помисли, а й наповнити його висо­ким блаженством, небесною радістю і миром. Розповідають про одного восьмирічного хлопчика, якого батьки примушу­вали часто повторювати молитву Ісусову: «Господи Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене, грішного!» Спочатку йому не хотілось молитися, але з часом він звик до того, що завжди і скрізь, без примусу, потрібно молитися. Коли його запитували, чому це йому так полюбилася молитва, то він відповідав: «Коли я молюсь, то мені стає дуже добре!» Коли його питали: «Як це, дуже добре?», то він відповідав: «Не знаю, як сказати, весело мені дуже…»

«Весело й добре» — більше нічого не міг сказати блажен­ний отрок про ту благодатну втіху, яку відчула його чиста дитяча душа! Але на його місці кращого нічого не сказав би й наймудріший старець. Весело, добре; те ж саме говорили апостоли на горі Фавор: «Господи, добре бути нам тут» (Мф. 17, 4).

2. Другий засіб для очищення серця — щира молитва. «Серцем скорботним і смиренним Бог не погордує» (Пс. 50, 19), — говорить один, який очищував своє серце. Свята мо­литва зігріває серце, збуджує благоговійне розчулення і притягує благодать, яка очищує і освячує серце. Так і свята церква навчає нас очищувати серце теплою та щирою молитвою.

Якщо в наше серце починають входити гріховні помисли, то до молитви нас закликають святі отці, наші наставники в благочесті. Преподобного Мойсея один брат запитав: «Що робити чоловікові, коли нападає на нього спокуса або воро­жий помисел?» Старець відповів йому: «Тоді чоловік пови­нен із слізьми благати Господа про допомогу; і він скоро заспокоїться, якщо буде просити розумно, як Писання гово­рить: “Господь — мій помічник, і я не боюся, що зробить ме­ні чоловік”» (Пс. 117, 6).

І преподобний Пімен Великий дає відповідну пораду про те, як боротися із спокусливими помислами, які впливають на чистоту серця. «Це потрібно до того, — каже він, — так, якби в чоловіка у лівій руці був вогонь; він бере з чаші во­ду і гасить вогонь. Вогонь — це спокуса ворога, а вода — щи­ра молитва перед Богом».

3. Постійне спостереження за серцем і стримування його від злих жадоб і пристрастей. «Сину, — навчає божественна премудрість, — серце своє стережи» (Пр. 4, 23), тобто дивись, щоб серце твоє було подалі від гріха і зберігалось у невин­ності й чистоті таким, яким воно вийшло з купелі хрещення.

Ось декілька порад подвижників, досвідчених у зберіган­ні серця від будь-якої погані: «Коли горщик підігрівається вогнем знизу, — говорить преподобний Пімен, — то ні муха, ні інша комаха не може доторкнутись до нього. Те ж саме бу­ває з людиною: якщо вона перебуває в духовних ділах, ворог не може уразити її».

Від неуважності до зберігання чистоти серця, головним чином, і походить моральне падіння людини. Один із под­вижників — преподобний Орисій — так зображує погибель­ні наслідки неуважності: «Я думаю, що якщо чоловік не бу­де зберігати чистоти свого серця, то все, що б він не почув, буде осідати в його серці, і тоді ворог завжди знайде в ньому собі місце, а пізніше знищить його. Коли підготують і запа­лять лампадку, то якщо не будуть в неї підливати масло, то мало-помалу світло почне згасати і, нарешті, зовсім згасне. Буває й таке, що миша ходить біля неї і хоче з’їсти світиль­ник, але поки він не погасне, вона цього зробити не зможе; якщо побачить, що лампадка погасла та охолола, то тоді ба­жаючий з’їсти світильник може повалити лампадку. Якщо лампадка глиняна, то вона розіб’ється, а якщо мідна, то господар її поставить знову. Те ж саме буває з недбайливою душею: мало-помалу відходитиме від неї Дух Святий, доки вона не втратить своєї теплоти, і тоді ворог поступово зни­щує схильність душі до добра, а саме тіло опоганюється злом. Узагалі, якщо чоловік не зовсім охолов у любові до Бога і дійшов до недбайливості лише за своєю духовною слабкістю, то милосердний Бог, посилаючи в душу його страх Свій і нагадування про муки, збуджує в ньому силу духу аж доти, доки Сам не вселиться в нього».

4. Труд тілесний ослабляє напад на душу нечистих помис­лів і сприяє збереженню серця в чистоті. Одного разу запи­тали преподобного Агафона, що важливіше — тілесний труд чи збереження серця? На це старець відповів: «Людина по­дібна до дерева; труд тілесний — листя, а збереження серця — плід. Але так, як по Писанню, «кожне те дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й у вогонь буде вкинуте» (Мф. З, 10), то очевидно, що ми повинні більше турбуватись про плід, тобто про збереження серця. Взагалі для нас важливе і листяне вбрання, тобто труд тілесний».

5. Піст є одним із вірних засобів досягнення чистоти серця.  «Піст приборкує наші пристрасті, гнуздає погані звички, пильністю серце пом’якшується, чистота думок збе­рігається, погані думки проганяються», — каже святий Іоанн Листвичник.

6. Бути на самоті — один із засобів для очищення серця. Чистоті серця багато допомагає усамітнення. Позбувшись різних спокус і всяких розваг, воно дає повну можливість увійти в себе, спостерігати за всіма внутрішніми рухами сво­єї душі, відчувати її слабкі місця, ясно бачити свої гріхи і не­безпеку з боку духовних ворогів.

Коли одного пустинника запитали, яку він користь отри­мав від усамітнення, то він трохи помовчав, налив води у по­судину і відповів: «Подивіться у воду». Вода була каламут­на. Через декілька хвилин знову говорить: «Подивіться, якою світлою стала вода». Ті подивились і, як у дзеркалі, побачи­ли свої обличчя. Тоді він сказав їм: «Точно те ж буває з на­ми, коли хто знаходиться серед людей. Від людського шуму і суєтності він не бачить своїх гріхів, а коли побачить себе, свої гріхи, може очиститись, а по чистоті зробити душу ан­гелоподібною».

Джерело